Про етику обману

• 15 Жовтня, 2022
• by:admin

Нещодавно я був присутнім на судовому засіданні як свідок. Слухала справа про те, щоб зобов’язати матір 6-річної дитини не перешкоджати зустрічам батька з сином.

Батько просив спочатку мати, ну а потім і суд про зустрічі з сином всього на 1 годину на тиждень. Мати відмовлялася, вигадуючи якісь небилиці, за якими стояло бажання звичайного грошового шантажу.

Але я хочу написати не про матір, а про адвоката матері. Мені його навіть стало шкода. Він за правилами адвоката (моя дружина адвокат і мене просвічує) змушений брехати і не погоджуватися з, начебто, очевидними доводами.

При цьому чітко розуміючи, що заручником ситуації є дитина. А він сам батько. Коротше вони програли, і він втік, забувши у судді документи. Очевидно, непросто дається така робота, захищати неправоту, де на кону інтереси маленького створення.

Я пишу про переговори. Навіщо, скажете ви, все це?

Я абсолютно впевнений, що такі кейси мають бути предметом переговорів між матір’ю та батьком. І радий, що вже ухвалено Закон про медіацію. Бо У сімейних суперечках медіація можлива, якщо не торкається прав та інтересів дитини або відбувається з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Усвідомлюю, що спочатку все буде працювати з великим скрипом. Але є шанс, що карета таки поїде.

І зменшиться кількість випадків, коли адвокатам доводиться так часто безсоромно брехати, абсолютно усвідомлюючи неетичність подібного обману.